Рік війни

24 лютого 2022 року… Дата, яка розділила життя кожного українця на до… та …після. Сьогодні рівно рік, як війська ерефії, за підтримки картопляного фюрера, здійснили перетин державного кордону України. Жителі столиці зовсім по різному зустріли цей неспокійний ранок, одні стали у багатокілометрових заторах на виїзді з Києва, а інші вишикувалися у чергах у ТЦК. Звісно, для всіх нас, українців, ця війна триває вже довгих 9 років, ми пам’ятаємо і зелених солдатиків у Криму, і Донецький аеропорт, який наші захисники боронили 242 дні, пам’ятаємо і решту надзвичайно важливих та складних битв. Проте саме 24 лютого закарбується назавжди у пам’яті не лише українців, але й всього Світу. Кожна розвинута країна підтримала Україну і донині допомагають хто чим може, адже хоч наш ворог готувався до цієї війни роками і хоча їхня армія не занадто розумна, проте вона довга. Так, так, саме довга, адже пропаганда змогла вишикувати своїх рабів у ланцюг мобіків.

Московити не підозрюють, що саме 24 лютого 2022 року стало початком формування Української нації та початком занепаду руського болота. Ми ніколи не забудемо обстріли маріупольського пологового будинку та Драмтеатру, назавжди запам’ятаємо варварські тортури людей у Бучі, Ірпені, Гостомелі та інших містах й селах України, не пробачимо обстріли вокзалу в Краматорську та повністю зруйнованої Волновахи, навічно закарбуємо героїчний подвиг захисників Азовсталі. Кожен військовий злочинець буде знайдений і покараний, нікому не вдасться сховатися від справедливого суду.

За цей рік ми багато плакали всією країною, адже війна – це завжди горе. Проте, наші котики ЗСУ, ДПСУ, Національної гвардії, Національної поліції, ТрО дали немало приводів для сліз радості та неймовірної гордості за право називатися УКРАЇНЦЯМИ. Спочатку наші воїни вигнали варварів із Київщини, потім Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Херсонщина. І ми впевнені, що із допомогою від наших західних друзів ми не зупинимося і невдовзі вийдемо на кордони 1991 року. За цей, безумовно тяжкий рік, ми навчилися насолоджуватися колонами спаленої кацапської техніки та по звуку визначати що саме летить, наші діти співали у бомбосховищах «Ой у лузі червона калина…», тепер ми вміємо швидко переходити в укриття, проте  не від страху різного руського мотлоху, а для того, щоб не заважати нашим воїнам ППО влучно збивати цілі.

Для кожного із нас цей рік став по-своєму надзвичайним, хтось втратив близьку людину, хтось зустрів кохання, хтось вперше взяв до рук зброю, хтось по новому побачив цей світ, проте для всіх цей рік став Роком Незламності!

Нас хотіли полонити за 3 дні, проте ми вистояли тиждень, місяць і ось вже й рік. Ми вічно будемо пам’ятати неоціненним подвиг кожного воїна і шанувати їхню пам’ять. Слава Україні! Героям Слава!